ПРОЩЕННЯ І ПРОЩАННЯ З ЯНГОЛОМ БОЛЮ
Її обійняв за плечі Янгол Болю і вже багато років не розмикав своїх обіймів. На серці повсякчас спливала кров’ю рана безвиході. Душу роздирали сумніви. Вона страждала від кожного спогаду про своє невдале життя. Розум, як чорний крук, каркав: «За що? За що так боляче?» Вона звинувачувала усіх у своїх стражданнях, усіх, окрім себе самої. Розум перешкоджав надходженню відповіді від Джерела, він його затьмарював своїми чорними крилами-думками.
Чи боялася вона смерті? Радше ні, аніж так. Але вона на неї й не чекала. Здавалося, що десь глибоко всередині живе крапелька надії: «А раптом я її ще побачу, мою маленьку дівчинку?…» Янгол Болю сильніше пригортав змарнілу, але ще не стару, жінку, тому що навіть йому цей біль видавався нестерпним. Янгол Болю відчув, як мати подумки просить прийти свою доньку й водночас боїться цієї зустрічі…
«Що я їй скажу? Як зможу пояснити, що я її любила, як уміла…»
Навіть сліз уже не було у цієї жінки. Вона не могла плакати, бо все вже давно виплакала. Одна, самотня, покинута і забута… Так, у неї є чудова, найкраща доглядальниця, але то чужа жінка, яка просто добре виконує свою роботу.
Старіюча мати чекала на доньку. Вона знала, що не має на це права, але продовжувала чекати. Вона згадувала моменти свого гніву, коли донька відмовлялася з нею спілкуватися. Донька завжди нагадувала їй чоловіка, вона була його викапаною копією. І нині мати розуміла, що ненавиділа доньку саме за цю схожість.
Донька просила маму: «Поговорімо про хороше. У світі так багато хорошого…»
«А що хорошого? Вона молода, он як вдало вийшла заміж, влаштувалася. Я старію і скоро взагалі помру. А світ сповнений воєн і лих, а вона, ніби зачарована, своєї править: “Поговорімо про хороше…” Це все ті її візити до психологині, в неї вже геть дах поїхав. Хіба можна думати про хороше, коли у світі війна, люди голодують, хворіють на рак. Он, у новинах усе показують…»
Мати гнівалася на доньку, і якось навіть слова прокляття зірвалися з її вуст. Вона ніколи себе за них не пробачить… Після цього їхні зустрічі стали дуже рідкісними. Донька просто забезпечувала їй старість і закрилася від неї, схоже, назавжди.
Старіюча жінка не могла зрозуміти, коли ж саме вона «втратила» доньку. Це трапилося десь тоді, ще в дитинстві… Вона ж усім життям пожертвувала заради її щастя, навіть розлучилася з тим лайдаком, що вічно теревенив про якусь Усвідомлену Любов, а сам любив лише себе і, може, ще доньку. Жінка з відразою згадувала чоловіка й не могла зрозуміти, чи любила вона його взагалі. Серце знову стиснулося й закололо сильніше. Янгол Болю не витримав і прошепотів їй на вухо: «Прости його і відпусти». Янгол Болю знав, що йому не можна давати такі поради, але він уже стільки років був поруч із цією нещасною, що навіть відчував себе її Янголом-Охоронцем.
«Яка маячня! Простити! Це ж він мене покинув із дитиною. Це він повинен повзати біля моїх ніг та благати прощення. Ненавиджу і його, і його доньку!» – вигукнула жінка. Проте їй не полегшало.
Вона вперто наполягала на власній жертовності, вона хапалася за неї, мов за рятівне коло. А від кого рятуватися? Хіба що від себе самої…
Кожна її думка – це біль.
Кожен спогад – це страждання.
Кожна мить життя, що тліла у цьому тілі, – це кривава рана.
Вона сама стала перетворюватися на Янгола Болю із закривавленим тілом та Душею.
Ця жінка почувалася найнещаснішим створінням на Землі. Вона не вірила у Бога й водночас звинувачувала Його в усіх своїх нещастях. Вона кричала уві сні: «Як ти міг?» – і прокидалася з відчуттям гіркоти у роті. Це була гіркота її власних слів, її образ, її гніву, її проклять, які поверталися до неї і руйнували її…
Знову прийшов образ її чоловіка. Жінка розлютилася ще більше.
«Що йому від мене треба? Він тішиться з того, що мені погано!»
Вона забула, що її чоловік уже багато років, як пішов із Життя. Ніхто так і не дізнався причини його смерті, але вона тоді сказала: «Так йому й треба!» Донька плакала, а їй ставало нестерпно від того, що навіть після смерті він був для Дани дорожчим за матір, котра пожертвувала заради неї всім своїм життям.
Образ чоловіка став виразнішим. Він торкнувся її щоки і легенько погладив. Навіть Янгол Болю відсторонився. Його віддалила Сила Усвідомленої Любові. Коли лунають ноти Любові, у Всесвіті все відходить убік і слухає. Так було й цього разу.
Чоловік прийшов звільнити дружину від страждань. Після свого відходу він навчався у КАІ, багато чого усвідомив, тож попросився на Землю, щоб стати Провідником для Душі своєї дружини. Згідно з космічними правилами, людина, яка прожила життя у гніві та прокляттях, мусить проходити тривале очищення. На Землі церковники назвали це страшним словом «Чистилище». Але насправді це затишне місце, де б’ють фонтани найчистішої енергії Любові, яка омиває Душу, відновлює її, наповнює кожну мить її втілення на Землі сенсом. Душа зцілюється у Янгольських Променях Світла у Чистилищі, а потім може продовжувати свою еволюцію через КАІ.
Душа жінки довірилася цьому легкому дотику. Адже колись це було точнісінько так само – коли вона його покохала… Вона його любила. Сльози заструменіли по її обличчю. Вона любила і в Любові народила доньку… А потім стала слухати поради всіх довкола. І ці поради почали віддаляти її від чоловіка. Він просив її, благав дослухатися лише до власного серця й ігнорувати поради подруг. Скільки разів у них на кухні ці поради спричиняли скандали! Після таких «дівочих посиденьок» донька погано спала вночі, плакала і навіть кричала. Він прохав дружину не приводити в дім тих «порадниць», насправді заздрісних і злостивих. Але вона сказала, що він бачить у людях тільки те, що сам собою являє. І чоловік пішов геть… Він не зміг забрати доньку й усе життя страждав через це… Але він знав, що його донька сама обрала таку маму, а тому вірив, що це їй для чогось було потрібно.
Чоловік знову ніжно доторкнувся до своєї дружини. Вона ніколи не стане для нього «колишньою», адже народила їхню доньку і назавжди залишиться її мамою в цьому житті. Він легенько подав дружині руку, вона відчула його впевненість і різко підвелася, щоб іти за ним. Й одразу ж упала – і померла…
Він підняв її Душу на руки й дбайливо поніс до Сонця. Він знав, що лише Бог-Творець зможе воскресити цю загублену Душу. Він пригортав її до своєї Душі, а Янгол Болю плакав на Землі…
ФРАГМЕНТ КНИГИ Тетяна Дугельна "ЗЕМЛЯ БОГІВ"
Придбати можна тут
